Сьогодні у світі загальнопоширено приймати в окремих ділянках науки й техніки вже готові, зазвичай англомовні, системи термінів, принаймні доти, доки мова не виробить свої. Це стосується насамперед тих ділянок, які недавно виникли і бурхливо розвиваються за кордоном: кібернетика, інформаційні й нові виробничі технології та под., але й не тільки їх. Навіть традиційні науки: соціологія, лінгвістика, генетика тощо піднявшись на новий ступінь свого розвитку, вводять міжнародну термінологію. Ця тенденція, в багатьох випадках прийнятна для науки, дає негативні наслідки, якщо її поширювати на всі без розбору ділянки життя. Смішно, але й сумно стає, коли журналісти Верховну Раду називають «парламентом», а її голову - «спікером», хоч це за своєю суттю різні речі, а суспільствознавчі статті в загальному (а не галузевому) журналі «Сучасність» зрозумілі хіба тим, хто закінчив спеціальні курси в англомовних університетах, бо в українських словниках іншомовних слів вживаних там термінів нема. Яскравим виразом такої претензійної мови, що мала б створювати подобу великої вченості, є назва доповіді з історії на Другому Міжнародному конгресі україністів (Львів, 1993): «В пошуках автоідентифікації і континуїтету традицій» - замість «самоототожнення та неперервності (або тяглості)», тим паче, що термін неперервність давно й міцно ввійшов у нашу свідомість через математичну «неперервність» (англ. сопііпиііу) функції. Така інтернаціоналізація, а точніше американізація мови - горе не тільки для української, але й для інших європейських мов, між ними й іспанської, німецької та французької, які вважають світовими.
Розвинені народи, крім, звичайно, тих, на основі мов яких формувалася міжнародна термінологія, витворили свої назви в науці й техніці, принаймні настільки, наскільки це потрібно на щодень для нефахівців, тобто в обсязі вивчання підставових предметів (граматики, математики, природознавства) в середній школі. Це збагачує мову та полегшує навчання, бо вже саме слово багато каже про значину терміна. З 1933 р. з української мови всупереч здоровому глуздові вилучили велику кількість загальновживаних основних термінів, замінивши їх незрозумілими, немилозвучними та часто важкими для вимови міжнародними, очевидячки, тому, що такі є в російській мові.
Отож, у шкільну граматику непослідовно ввели терміни інфінітив або неозначена форма дієслова (зам. дієйменник), префікс (зам. приросток), суфікс (зам. наросток) та ін., хоч зберегли українські назви частин мови, відмінків, форм дієсло¬ва, майже всі терміни синтаксису та фонетики. Найбільше потерпіла геометрія, де заборонили вживати сторчовий (перпендикулярний), рівнолеглий (паралельний), поземний (горизонтальний), доземний чи прямовисний (вертикальний), поперечник (діаметр), стіжок (конус) тощо. З географії усунули зворотник (тропік), рівник (екватор), бігун (полюс), підсоння (клімат) та ін. Зовсім не заперечуючи проти вжитку міжнародних термінів у науці й у високій та спеціальній середній школах, уважаємо, що треба було б учити дітей і користуватись у побуті базовим мінімумом колись загальноприйнятих та зрозумілих, а потім репресованих термінів, не цураючись їх і в науці нарівні з міжнародними, як це роблять німці, поляки, чехи й інші народи. Певна кількість слів, що увійшли в згадані вище перший і другий масиви термінів, особливо назви знарядь і частин механізмів та конструкцій, запозичених з німецької мови здебільш через польську й зукраїнізовані: бляха (жесть), люз (зазор, укр. прозір), мутра (накрутка, гайка), нюта (заклепка), рура (труба), шруба (гвинт) та ін., затим насильно замінено на російські, що часто також узяті з чужих мов. Вирішувати, чи вертатися тепер до старих назв - треба було б, зваживши, які з них кращі, як вписуються в систему української мови та в систему термінів взагалі і як сьогодні їх можна сприймати. Так само треба підхо¬дити й до українських термінів, замінених іншомовними, зокре¬ма міжнародними, наприклад, злука (муфта), прогонич (болт), трям, бапьок (балка - термін двозначний) та ін. Зрозуміло, що не варто реанімувати такі давніше запропоновані терміни, які не увійшли до літературної мови, незрозумілі та сприймаються сьогодні як штучні утвори, напр., вібло (циліндр), вирлиця (турбіна), движба (коливання) [28] та ін.
Усі викладені вище міркування можуть уподібнитися горезвісній боротьбі з вітряками, якщо українська мова не впроваджуватиметься в практику виробництва, освіти та науки.