Ірина Фаріон: Сильною жінкою бути нескладно. Це нормально
29 квітня відсвяткувала свої уродини Ірина Фаріон - відомий український мовознавець і одне з облич "Свободи". З такої нагоди ми поспілкувалися з пані Іриною не зовсім про політику, точніше - зовсім не про політику, а - про життя. Про її спогади, найближчих людей, мрії Переконані, що у записі цієї розмови кожен із наших читачів знайде щось для себе.
- Вас вважають сильною жінкою. А чи завжди Ви були такою?
- Василь Стус казав мяти себе, як глину, поки не станеш твердю. Суть життя полягає в тому, щоб себе створити. Хоч цього змалку я ще не усвідомлювала, однак завдання перед собою ставила. Взагалі, найкращі завдання власні. Впливали на мене кілька чинників. Перше: література, яку я читала. Була вона або історична, або біографічна. Така, де менше вигадки, менше інтерпретації письменника, а більше фактів, які його зобовязують до правди. Письменники люблять дурного понавигадувати. Через художню літературу вимальовувалися ідеали. Скажімо, памятаю з малого мальства ідеал Марії Заньковецької. Мене дуже цікавив театр корифеїв, я переймалася тим, як їхні театральні трупи межи собою сварилися: Старицький, Кропивницький, Тобілевичі...
Другий чинник це реальність. Досі памятаю епізод. Був це перший клас. Я вийшла до коридору зїсти мандаринку. Щойно почистила, як мені цю мандаринку вибили з рук. І мандаринка полетіла не до мого шлунка, а в протилежному напрямку. Я застановилася над тим, що треба все зробити для того, щоб я зїла цю мандаринку. Бо це моя мандаринка. Якщо я сама себе не захищу, то чи матиму те, що хочу ?
І третє. Я свідомо формувала характер, маючи за ідеал людину, яка володіє двома визначальними рисами, - сила волі і незалежність. Чомусь інші риси характеру мене цікавили менше. Такі речі, як чесність, відповідальність, совість і доброта були самоочевидні. А от формування сили волі і незалежности, зрозуміла я, потребують серйозної праці над собою. Є доступний метод формувати сили волі. Хочеш зїсти хліб на ніч нема чого. Ти ж знаєш, наслідки можуть бути погані потім треба буде бігати навколо хати. Змалку було усвідомлення: аби чогось досягнути, треба багато в чому собі відмовити. Життя це не суцільна насолода, це зусилля над собою. Я бачила, як тяжко гарував мій тато, а мама все про нього казала ніч виганяє, ніч приганяє. Тато прокидався о шостій зранку і приходив опівночі. Я бачила його спрацьовані руки майже граблі. Я бачила, як натхненно і закохано працювала моя мама в бібліотеці. Ще був приклад діда. Він неймовірно красиво столярував.
Це все творилося в атмосфері, цілком протилежній до суспільної: родинна релігійність, правдивість і незнищенна українська затятість, на противагу до комуністично-совкового смороду зовнішнього світу. Моя родина вибудовувала в мені ні від кого не залежний внутрішній світ самодостатньої і самочинної людини. Зовнішнє стало способом його поборювання. Ось так мені і формувалося.
Знаю, замало бути геніяльним чи талановитим треба ще мати характер. Геніяльним був Гоголь. З його геніяльности маємо трагікомедію в українській культурі. Тому що Гоголь, чи радше Ґоґаль - це найбільша духовна поразка України після переяславської ради. Тож якщо не буде характеру не буде досягнень, а понад то духовного лідерства.
- Чи відразу Ви вибрали свій фах?
- Була, ймовірно, глибинна мотивація вибору, яку тоді сповна не усвідомлювала. А вона в людині вигойдується, як магма в землі, і рано чи пізно вибухне вулканом. Тяжіння до слова у мені сиділо завжди. Памятаю, в дитинстві до мене збігалися діти з нашої округи, і я, маленька дівчинка, розповідала їм всілякі історії: переповідала казки, книжки, що читала. Вони уважно слухали. А ще я бавилася у школу чи бібліотеку
Перший рік я вступала на українську філологію, не усвідомлюючи насправді, що це таке. Якщо б тоді знала, який містичний фах обираю (а радше - він обирає мене), то не засмучувалася б своєю поразкою у недібраний пів бал. Ніщо так не навчає, як поразка. Це було благословенне випробування, за яке дякую Господові. Після того подумувала про філософський факультет. Правда, він відпав дуже швидко, бо треба було їхати до Києва, а це ж російськомовне місто, чого я категорично не сприймала і не сприймаю. По-друге треба було жити в гуртожитку, а це взагалі катастрофа колективістсько-комунальний спосіб життя. Я завжди була самотнім вовком із дуже обмеженим колом друзів.
- Чи важко бути сильною жінкою?
- Сильною жінкою бути нескладно це нормально. Це як природа людина її ніколи не здолає. Як не здолає примітивне суспільство сильної особистости. І зовсім не важить: жінка це чи чоловік. Головне які маєш цілі у житті. Якщо хочеш бути сильною то нею будеш. Не хочеш, будеш такою, якою себе зліпиш. І не треба ремствувати на зовнішній світ. Він відносний як межа між Життям і Смертю. Абсолютні лише наші думки у кожну приречену мить життя.
Добре, що є чоловіки, які мають усвідомлення, що сильна жінка - це не ведмідь з барлоги, а людина, яка хоче панувати над собою.
- Ви спілкуєтеся з такими чоловіками?
- Таке спілкування називається Любовю, а отже, Творенням і бурхливим Життям. Це навзаєм заряджання, пізнавання і насичення. Це змагання у конкурсі: "Станьте ще кращі, сильніші і любовніші"
- Ваша донька ніжна і ласкава Софія хто вона для вас? Подруга?
- Діти вершина щастя, бо є плодом любови і дивом творіння. І не лише материнське це щастя, а батьківське також. Особлива насолода в тому, що маємо можливість народити собі не просто дитинку, а колежанку..., що і сталося у моєму житті. Річ у тім, що я не з тих мамів, що люблять забавлятися з немовлятками Я завжди питала у друзів, коли настає такий період, аби дитина переставала безпричинно плакати. Софійка - мій світоглядовий однодумець, моя найглибша і найвірніша подруга, а часом ми з нею навіть міняємося ролями: вона мама, а я доця. Часто запитую у неї, чи я чемна мама Я з нею ділюся своїми секретами, можливо, навіть більше, ніж вона зі мною, бо у мене на разі більше зварйованих життєвих історій.
- А за що можете "посіпатися"?
- Коли вона довго сидить за компютером. Але навіть тоді це світлячок із крильцями.
- Чи потрібне Вам натхнення, аби працювати?
Ні. Натхнення це насправді стан щоденної вилюбленої і рідної, а не рутинної роботи. Любов натхнення не потребує вона сама ним є. Тому головне, робити те, що любиш. Найбільше, чого потребую щоб інші, хоч і потрібні справи, не так навально виривали мене з моїх наукових планів. Я зараз у 14-17 столітті. Моя проблема дослідити мовну свідомість того часу. Там відповіді на наші теперішні ментально-суспільні проблеми. Без мовної свідомости нема етнічної свідомости, а без неї нема держави. Не буде сильної держави, якщо не буде сильних індивідуальностей. І от якщо через такі речі пізнаєш сильні індивідуальності це класно. Це, власне, те, що заряджає.
- Чи Ви шкодували за чимось?
- Ніколи. Що минуло змінити неможливо, як неможливо змінити вчорашньої погоди. Життя це та мить, що зараз. І якщо Ти не наповнив її мудро, чесно і глибоко то будеш мати дурне завтра. Нема часу тужити за вчорашній днем.
- Чи Ви задоволені всім, що маєте в житті?
- Щодня чимось не задоволена, тому й рухаюсь за покликом переконань і серця.
Галина Миць
Газета ВО "Свобода"
Всеукраїнське об'єднання "Свобода" 2009.05.14 12:17 http://www.svoboda.org.ua/dopysy/zmi/010536/
ukrmova 
