Українська мова
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Наше опитування
Куди Ви будете вступати?
Всього відповідей: 188
Категорії каталогу
Мои статьи [3]
Неділя, 24.09.2017, 18:34
Головна » Статті » Мои статьи

ФОНЕТИКА
ЗВУК

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звуки мови на письмі позначаються так:

позначення звуків
 
[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н] 

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ

Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння. 

За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. 

Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. 

Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.

Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини. 

Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.

Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. 

Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю). 

АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ 

Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.

Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль. 

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосних звуків шість:

голосні
 [і], [и], [е], [у], [о], [а] 

Голосні звуки можуть бути:

голосні
 
1. переднього і заднього ряду 
2. низького, середнього і високого підняття 
3. огублені і неогублені 
4. ненаголошені і наголошені 

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

голосні переднього ряду [е], [и], [і]
 
голосні заднього ряду [а], [о], [у]
 

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:

голосні низького підняття [а] 
голосні середнього підняття [е], [о] 
голосні високого підняття [і], [и], [у] 

Огублені і неогублені голосні 

За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

огублені голосні [о], [у]  
неогублені голосні [і], [и], [е], [а] 

Наголошені і ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:

наголошений [і]
 мнсто
 
ненаголошений [і]
 містйчко
 

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука: 

приголосні [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ] 

Приголосні звуки можуть бути:

приголосні
 
1. сонорні 
шумні (дзвінкі і глухі) 
 
2. губні, язикові та глоткові 
3. тверді і м'які 
4. свистячі, шиплячі та носові приголосні 

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні і шумні приголосні 

Сонорні приголосні

Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять: 

сонорні приголосні [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
 

Шумні приголосні

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Дзвінкі і глухі приголосні

Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. 

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

  шумні приголосні
 
дзвінкі приголосні [б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ] 
глухі приголосні [п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ] 

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

акустичні пари
 
[б]-[п], [в]-[ф] [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], 

[з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ]. 
 

Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Губні, язикові та глоткові приголосні

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] 
язикові приголосні [д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й] 
глоткова приголосна [г]  

Тверді і м'які приголосні

За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

тверді приголосні [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] 
м’які приголосні [д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], 
[н' ], [р ]
 

Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість” утворюють пари:

тверді- м'які приголосні
 
[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], 

[ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]
 

Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

Свистячі, шиплячі та носові приголосні

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі. 

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

свистячі приголосні [з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]  
шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш]  
носові приголосні [м], [н], [н' ]  

Звук [ґ]

Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

[г] - гортанний щілинний, глухіший; 
[ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший. 
Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

ОРФОЕПІЯ
 

 Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). 

Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення 
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. 

Зокрема, це відбувається:

на кінці слова (ніж, гедз); 
в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї); 
у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати). 
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)

Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька) 

СКЛАД

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). 

Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан). 

Існує декілька правил поділу слів на склади:

Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то). 
Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка). 
Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю). 
Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти). 
Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра). 
НАГОЛОС

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги). 

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)

ГРАФІКА
 

 Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).

АЛФАВІТ

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.

Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою 
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).

Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову). 

Букви в алфавіті мають такі назви:

Аа а
Бб бе

Вв ве

Гг ге

Ґґ ґе

Дд де

Ее е

Єє йе

Жж же

Зз зе

Ии и
 Іі і
Її йі

Йй й(йот)

Кк ка

Лл ел

Мм ем

Нн ен

Оо о

Пп пе

Рр ер

Сс ес
 Тт те
Уу у

Фф еф

Хх ха

Цц це

Чч че

Шш ша

Щщ ща

Ьь м'який знак

Юю йу

Яя й
 

32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь). 

За начертанням розділяють такі букви: 

великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к); 
друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р). 
ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:

знак
 його графічне позначення
 приклад використання
 
наголос /


  
дефіс -
 хмарки-лебеді 
крапка .
 Темна ніч. Шлях. 
кома ,
 Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка). 
знак питання ?
 Чому ж так буває? 
знак оклику !
 Слава Україні! 
тире --
 Це - ти 
двокрапка :
 Все: жито, пшениця та овес- разом поспіло 
лапки " "
 "Слухаю"- відповів майор 
дужки ( )
 Там (він це знав) буяла весна 
три крапки …
 Далі буде… 

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ

Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.

Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова. 

В українському мовознавстві використовують такі знаки:

позначка
 що означає
 приклад 
 
[ ] 
 знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції [ а ]- голосний 
звук;

[ лех'ко ]- так вимовляється слово легко
 
[ ' ] 
 знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос [ вэ дка]

[ дідъ ]
 
[ ' ] 
 знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного [ син'е ]

[ с'н'іг ]
 
[ ’ ] 
 знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного [ c'в’ато ]

[ затиш’ш’а ]
 
[ : ]
 позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного [ жиет':б ]
 
[дж]

[дз]

[дз']
 позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою [джэ ра]

[гедз']
 
[ я ] [ ї ]
 позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї] [робъ я]

[мії ]
 
[ еи ]
 знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного [ в’ід':ачиетие ]

[ засилиена ]
 

Основні правила запису фонетичних транскрипцій:

м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються; 
кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками); 
у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос; 
у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви. 
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ

Більшість букв позначає один звук.

Але буква може передавати і два звуки, напр.:

буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч]; 
буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і]. 
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига). 

Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:

на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т'); 
на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє); 
після апострофа (в'яне - вйяне); 
після м'якого знака (портьєра - портйєра). 
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба). 

Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.

ЗВУКО-БУКВЕННИЙ РОЗБІР СЛОВА

Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію.

Схема розбору така:

Записати слово. 
Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати. 
Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику. 
Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому. 
Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику. 
Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.
Категорія: Мои статьи | Додав: ukrmova (03.03.2009)
Переглядів: 4998 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright MyCorp © 2017