Українська мова
Форма входу
Календар новин
«  Березень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Пошук
Друзі сайту
Статистика
опитування
Куди Ви будете вступати?
Всього відповідей: 189
Розділи новин
Ірина Фаріон [3]
Мовознавець з великої букви.
Микола Зубков [2]
Титан українсько-російської лінгвістики
П'ятниця, 20.10.2017, 13:30
Головна » 2010 » Березень » 5 » Ірина Фаріон: “Це був майстер-клас, який я продемонструвала на цілу країну”
Ірина Фаріон: “Це був майстер-клас, який я продемонструвала на цілу країну”
05:02
Такого резонансу навколо національного питання в Галичині не було давно. Розпочався він після "походу” топ-оратора ВО "Свобода” Ірини Фаріон до дитячого садка. Там вона, з дещо різкими інтонаціями, розповідала дітям про правильні й неправильні форми українських імен. Завдяки розголосу, якого набув урок від Ірини Фаріон в Інтернеті й у ЗМІ, чимало прихильників національної ідеї відчули себе ошуканими, особливо на тлі активізації українофобських настроїв. А українофоби тішаться, що українські радикальні націоналісти самі собі шкодять. Сама Ірина Фаріон переконана, що вчинила все правильно. І тільки так, на її думку, можемо виховати українців справді українцями. Про це та інше Ірина Фаріон розповідає у розмові з "Ратушею”:

— Пані Ірино, Ваш проект "Гово­рімо правильно і красиво” триває вже кілька років. Хотілося б почути про Ваші здобутки...

— Геніальний Микола Зеров казав, що принцип його життя — "До джерел!”. Отже, звідки ж почався цей проект. Абсолютно випадково. Ідею з наліпками в транспорті мені подарували, і я дуже вдячна цим людям.

Щодо наліпок у дитячих садочках. Приблизно півроку тому якась пані зателефонувала на кафедру української мови "Львівської політехніки”. Вона дуже емоційно розповідала про те, які жахливі слова приносять діти зі садочків, і що треба "щось робити”. Дуже у нас люди люблять неозначені займенники: "Щось робити”. Я зреагувала на пропозицію цієї пані дуже гостро, у своєму стилі сказавши: "Ну прошу пані, ще мене у дитячому садочку не було!” Я майже вимовила це, але сказала, що подумаю. Потім мені спало на думку: "Справді, пані має рацію!” А пані тоді звернула увагу на "кружку”, "коврик” і "шкафчик”. Так виникла перша наліпка, яку ми презентували минулого року в дитячому садочку "Сонечко”. Тоді теж було багато журналістів, але не розумію, чому торік не зробили бурі в склянці води. Цього року була ідея з власними іменами, тому що це сконденсований духовний символ кожної нації, це — ідентифікатор. Це другий контекст нашого проекту.

Третє — зміна рекламного обличчя Львова, щоб на рекламах були не лише журнали на зразок "ОтдОхни”, "ЛИза”, "НаталИ”, а щоб з рекламних носіїв промовляли до українців лідери нації. Перший рекламний носій стосувався Тараса Шевченка з його неперевершеною "Катериною” і з його гаслом: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люди, роблять лихо з вами” (скільки то можна повторювати, щоб воно стало зрозумілим?). Потім були Андрей Шептицький, Олена Теліга, Іван Франко, Маркіян Шашкевич і мовні плакати.

І врешті, у Львівській облраді з моєї ініціативи впроваджено "10 хвилин культури мовлення”. Якщо я є на сесії, то кожен депутат отримує перелік своїх помилок. Прізвищ не зазначаємо, бо це робимо не для того, щоби когось принизити. Нещодавно один із них вжив слово "скважина”, на що голова облради Мирослав Сеник відреагував: "Та не скважина, яка скважина, Фаріон в залі сидить! Свердловина!” Тобто пішла ланцюгова реакція. Я дуже пишаюся з того, що в 2009 році Львів визнали культурною столицею України і думаю, що маленький внесок у це почесне звання є і з мого боку.

— Ви відстежували, чи після Ваших акцій діти почали говорити "шафка”, "горнятко”, "коцик”?

— Ми відстежували відразу після тієї події в садочку, яка наробила стільки галасу абсолютно з нічого. Коли один із журналістів запитав якусь дитинку, що вона взяла з цього, та відповіла: "Вася — то неправильно, правильно — Василь!” Другого хлопчика запитали, то він усе забув. Тепер батьки готують мені списки, які діти слова зі садочків приносять: "са­сіска”, "кампот”, "пальтішко”...

— В одному з телесюжетів дівчинка на запитання журналістки відповіла, що Міша має бути Михайликом, а про Лізу не знала що сказати...

— Єлизавета — повна форма імені, а коротка форма... складно з короткою формою. Існує той ро­сійський варіант "Ліза”. Але суть не в тому. Суть у тому, як це прочитала моя дитина, коли вона була маленька. Їй було чотири рочки, вона навчилася читати, ми підійшли до кіоску. І ось дитина великі букви читає: "ЛИЗА” і тримає лизак у руці. Питає: "Що то є — "Лиза?”. Кажу: "Від "лизати”. Що буду дитині пояснювати? "Хода” — від "ходити”, "лиза” — від "лизати”. Читаємо далі: "ПолинА”. Питає: "Це полин, квітка?” Кажу: "Так, квітка”.

...Я відчула, що в мені якісь вулканічні процеси почали відбуватися. Тому я, відвернувшись від цієї дитинки в дитячому садочку, прокоментувала це для журналістів (вочевидь, йдеться про дівчинку Лізу. — М.Г.). Зрештою, мене абсолютно не цікавить, як називаються угорські, польські чи російські діти. Йшлося про те, щоб розказати: це — адаптована українська форма, а то — накинута, російська.

— А яка все-таки скорочена форма для Єлизавети?

— Єлизаветка.

— А чи не задовго для дитини в чотири роки говорити так багато?

— Тоді задовго взагалі реченнями говорити...

— Але ж вони маленькі, їм важко говорити.

— Ну то нехай вчаться по трошки говорити. Зачекайте, я хіба мала претензії до дитини, яку так називають? Я сказала про свій біль, про те, як моя дитина читала слово "ЛИза”. Чому моя дитина має читати на російський манер?

— Ваша дитина вчила російську мову?
— По-перше, я хочу продемонструвати її свідоцтво про народження, тому що газета "Високий Замок” написала, що вона має друге ім’я — Жанна і я його приховую. Тепер ми подаємо до суду.

Щодо російської мови, то моя дитина її не вчила, і я вважаю, що це найбільший здобуток України, що дітям насильно не накидають вивчення російської. Я ніколи не забуду цієї імперії, яка в 1958 році дозволила батькам звільняти дитину від вивчення української мови. Є відплата, це навіть не помста, це — закон бумеранга. Тому в жодному разі дитина не має у віці щонайменше до 7 — 8 років перебувати в іншому полі, ніж у полі рідної мови. Моя дитина вчила цю мову, як студентка філологічного факультету української філології, і дуже пишається, що має одну трійку — саме з цього предмета. Як колись казав Іван Огієнко: "Ми станемо вільною державою тільки тоді, коли в Росію будемо їздити з перекладачами”.

— Повернімося до "бурі в склянці”... Те, що Ви займаєтеся поширенням українського — правильно, але кажуть, що недобре було починати саме з дітей, зовсім маленьких...

— Я вже звикла до такого дивного спілкування з українським суспільством через складносурядне речення, яке починається з "так” і закінчується "але”: "Так, я тебе кохаю, але заміж за тебе не піду”... Я не збираюся чекати на відповідні умови, на відповідний час і на відповідний рівень культури. Я його творю. І переконана, що такі речі треба робити з малого мальства. І я вважаю, що я відповідальна за це з двох причин: по-перше, як філолог, і як філолог я маю право прийти в будь-який дитячий садочок і деінде і сказати, як правильно, і як — неправильно. По-друге, я відповідальна за це як політик, що сповідує націоналістичну ідеологію і вважає, що кожна маленька дитина — це, рано чи пізно, — український громадянин. Тому ті звинувачення, які лунають на мою адресу, — це звинувачення на адресу постколоніального розвитку суспільства. Суть у ліберальному мисленні українців, яке валить країну щодня. І ось ті ліберали, які мені говорять "так, але”, привели до влади цього одіозного чоловіка. І мені здається, що тільки радикальний шлях може це суспільство оздоровити. Свого часу геніальна Олена Пчілка казала: "Толерантні українці — основні творці всіх бід в Україні.” Я не толерантна українка, я — вільна українка.

— Але...

— Знову "але”, бачите?

— Так...

— Так! "Так, але”.
— Я погоджуюся з усім, що Ви кажете, АЛЕ чи не здається Вам, що реакція, яка здійнялася, ота буря, найбільше вигідна українофобам, а геть не націоналістам? Ідеться вже про політичну площину. Я наведу Вам приклад. Я маю товариша, який відколи здобув право голосу, голосував за "Свободу”, але після цього інциденту сказав: "Я за "Свободу” не голосуватиму!

— Я дуже щаслива, скажіть це йому. Тому що маю інший приклад. Після того, як це сталося, до мене зателефонувало щонайменше 15 людей і сказали: "Ми вступаємо в "Свободу”!” Я вступила в "Свободу” тільки тому, що, коли Олег Тягнибок був на Яворині і сказав цю відому фразу, я чулася абсолютно на його боці. Ця його фраза тоді також ділила суспільство, так, як зараз ділить суспільство ЦЕ.

— Головний освітянин міста Надія Оксенчук сказала, що планують проводити тренінги для вихователів і що політиків не потрібно пускати в дитячі садочки...

— Щоби вихователі не пускали політиків у дитячі садочки, на це має бути закон. Ніхто не має права не пускати політика в дитячий садок. А коли тому дитячому садочку треба вирішити низку проблем, то чомусь тоді всі згадують про депутатів.

Садок був попереджений і знав, що ми будемо презентувати наліпки, як і минулого року. Ми вибрали відповідний час, щоб діти не їли, не спали тоді. Коли ми туди прийшли, в садочку була ціла прес-конференція. Суть у тому, що я доповідала журналістам про свій запит у Міністерство юстиції і про його результати стосовно транслітерації, про свій запит у Міністерство освіти, завдяки якому години української мови повернули і повернули іспит, про підприємство "Фарлеп”, яке цідило мені "Падаждітє мінутку” в слухавку, а тепер уже говорить українською. Це нікого не обходить. Вчепилися про "Стьопу, Фєдю, Васю” і зробили з того проблему. Бачте, я когось там образила. Мене образили! Мою дитину образили! Мою націю образили! Мою культуру образили! Мою мову образили! Про що тут говорити? Уявіть собі: приходить депутат у польський дитячий садочок і каже, що ти не Ваня, ти — Ян. Та поляки пам’ятник йому б за це поставили. Я дітям у формі гри розповіла, що вовчики живуть у лісі, мають чотири лапки, тому ви не Вовочки. Розповідала їм історію про те, що мій колєга купив своїй дитині великого ведмедика, і там під лапою знайшли записку "Миша”, дитина побігла до батька: "Що ж це за миша?” Ось це травмування дитини!

— Мабуть, не було б травмування дитини, якби там не було стільки камер...

— Щодо камер. Було три камери. І канали ЛТБ, УТ-З і НТА показали прекрасні сюжети. Ніхто навіть не звернув на це уваги, бо діти були щасливі, радісні, їли цукерки, ділилися враженнями. Але була одна камера журналіста, я не знаю, як його звати, з сайту "Вголос”. Ось ця камера, очевидно, і подала той матеріал туди, з ким вона про щось домовлялася. Хтось був зацікавлений, щоби цей сюжет прочитати так, як його прочитує публіка, абсолютно не готова усвідомлювати сутнісність і вартісність мови і спілкування. До речі, всі ті дітки є українцями. Не йдеться про тих трьох дітей, які, як з’ясувалося, не є українці. До речі, коли я почула, що там є американка, то була просто зачарована, що вона зберігає своє ім’я. Цього не показав жоден монтаж. У "Шустера” й деінде повирізувано так, щоб показати: от, Фаріон — жахістика чи ще там хтось. Там було двоє дітей: Міша і Ліза. То залишайтеся собі Мішами і Лізами, не про це мені йдеться. Ніхто з українських дітей, які там були, не назвав своє ім’я у спотвореній формі.

— Був коментар фахового психолога, яка сказала, що в такий спосіб Ви завищуєте або занижуєте самооцінку дитини. Тобто, що Катруся — хороша дівчинка, бо вона — Катруся, а Ліза — погана, бо вона — Ліза.

— Такому психологові я відповім інше: найбільша травма для кожної людини — факт самого життя. І найбільша травма для кожної маленької дитини — усвідомлювати, хто насправді очолює цю країну. Цікаво, що тато з мамою будуть казати дитині про нинішнього президента. І чи вони казатимуть: "От, роби так, і будеш колись президентом”? Оце найбільша травма.

— Ви думаєте, що Вас і далі пускатимуть у дитячі садочки, і Ви так само ходитимете туди з камерами?

— Звичайно, я робитиму те, що робила, бо завжди роблю те, що суперечить будь-кому і будь-чому, якщо я впевнена, що це треба робити. Буде 21 лютого наступного року, будуть інші наліпки, які стосуватимуться назв родинної сфери, на зразок "тьотя”, "дядя”, "бабушка”...

— На мою думку, суспільство зараз перенасичене політикою...
— Скажіть, будь ласка, коли я вам розповідала про вовчика маленького — це політика?

— Ні, політика, зокрема, в тому, що були камери...
— Добре, а коли діти святкують ранки, наприклад, святкують маланки... Там також є камера. А батьки з камерами, які бігають, коли діти причастя приймають...

— Але Ви — Ірина Фаріон!

— Ну і що, що я — Ірина Фаріон?

— Усі знають, хто така Ірина Фаріон. Ви — обличчя "Свободи”.

— Стоп! Тепер ви наступаєте на моє право...
— Питання просте: навіщо по­літику пов’язувати з малесенькими дітьми?

— Що таке політика? Політика, з грецької, — мистецтво творення держави. Садочок — державна установа, в садочку навчають дітей, у садочку є портрет, слава Богу, не Валоді Ульянова. В садочку є відповідна атрибутика, яка працює на сприйняття дитини. Але найосновніший атрибут буття садочку — мова.

— Чи не вважаєте Ви, що для спілкування з дітьми потрібна спеціальна педагогічна освіта? І яких педагогічних принципів Ви дотримуєтеся? Ви — сувора мама?

— Я така сама сувора мама, як суворою мамою була Олена Пчілка. Але найкраще про суворість мами Ірини Фаріон поспілкуватися з моєю дитинкою, яка давним-давно є мені товаришкою. Тобто суворість — система поведінки, це певні правила. Суворість — коли те можна, а те не можна. Коли мій батько казав: "Це не вільно робити”, то ми з братом не ставили жодних запитань. Чи коли це казала мати. Виховувати дітей — не все дозволяти. Дисципліна — найкраще, що може бути в цьому світі. Тому стосунки з дітьми — стосунки за певними правилами, а найкращі правила — щоденна робота над собою.

Я мама і розумію, що найкраще засвоєння матеріалу в дошкільному віці — гра. Я підходила до кожної дитинки, тиснула її за ручку, запитувала, як вона називається, і в дуже веселій формі їм це все пояснювала. Я показувала наліпку, де були малюночки всілякі. А вони, до речі, всі були в українських вишиванках. Це не політика, шановний пане? Це також політика! Чого ж вони у вишиванки повбиралися?

— Бо батькам сказали, щоб завтра прийшли всі у вишиванках, бо до нас прийде Ірина Фаріон...

— Ні! Зовсім не так. Чого ж Ви так упереджено ставитеся? Вони були у вишиванках, бо у них було свято Стрітення.

— Ну, хіба що.
— Ну, не "хіба що”. Ви відразу демонструєте упереджений підхід. Ви — журналіст, отже, навчіться об’єктивності! Вони були у вишиванках, тому що святкували Стрітення і в однієї дівчинки був День народження, дітки роздавали цукерки один одному. Діти святкували Стрітення із запізненням у кілька днів. Вони спеціально хотіли дві дати об’єднати — День народження і Стрітення — а то, що ми прийшли, це було абсолютно випадково, хоча депутат міської ради Іван Гринда домовлявся про це, що ми прийдемо в п’ятницю, бо Міжнародний день рідної мови випадав на неділю, 21 лютого.

— Як на мене, цей конфлікт дуже просто вичерпати. Чи готові Ви переступити через себе і просити пробачення бодай у дітей?

— З якої радості я повинна просити пробачення? Я вважаю, що це був майстер-клас, який я продемонструвала на цілу країну. Про що Ви говорите? Пробачення просити?! В кого!? За що!? Де є заяви незадоволених батьків? Є? У мене також нема! І нема заяви в пані, яка очолює міське управління осві­ти. Ідіть до тих батьків. Їм щось не сподобалося? Ви бачили травмованих дітей? Дітей досліджував після того психолог? Де факти? Нехай у мене просить пробачення це суспільство, яке змусило мою дитину мучитися перед назвами журналів у кіоску. Я змушу колись ще це суспільство попросити пробачення не тільки в мене, а в моєї мами, мого батька... Та вони мені мають подякувати за те, що я порушила надважливу проблему — правильного називання українською мовою.

— І про резонанс. Ви вважаєте, що цей резонанс "Свободі” не нашкодив?

— Абсолютно. Я взагалі цьому не надаю жодного значення. Я не маю часу більше на цю тему говорити.

— А національній ідеї?
— Про що мова? Якщо національній ідеї і завдав хтось шкоди, то це націонал-демократи за цих 18 років, які довели країну до того, що на чолі її стоїть зовсім не націонал-демократ, а двічі суджений Янукович. Це їхнє втілення національної ідеї.

Наталя ДУДКО, Міша ГУЗАРЕВИЧ, "Ратуша"

Переглядів: 1641 | Додав: olab | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0

Copyright MyCorp © 2017